Без фактів немає аргументів, без знання немає розуміння, без дискусії немає істини.
Голодомор – явище багатогранне, щоби осягнути його – українцям і світовій спільноті недостатньо лише пам’ятати про 1932-1933 роки.
Саме тому у рамках інформаційної кампанії, присвяченої 85-тим роковинам Голодомору 1932-1933 років, Український інститут національної пам’яті, опублікує низку фактів, що коротко і без зайвого дадуть кожному читачеві відповіді на запитання і поштовх до подальших пошуків.
Отже, сьогодні ми з’ясуємо:
- Факт 1. Що таке Голодомор та звідки походить ця назва?
- Факт 2. Яким був спротив українців колективізації?
ГОЛОДОМОР
Слово “Голодомор” означає масове вбивство – мор голодом, від якого не було порятунку. Цим словом українці називають свою Національну катастрофу та геноцид 1932-1933 рр.
Перші відомі згадки вживання цього слова датуються 1960-ми роками. Зокрема, вперше його було вжито у передмові Василя Барки до його роману “Жовтий князь” (Нью-Йоркське видання 1963 р.), наступні – у Етимологічному словникові української мови під редакцією Я. Рудницького (видання УВАН 1962-1982 рр). та книзі “Московство” П. Штепи (1968 р.).
В українській діаспорі вживалося паралельно визначення Великий Голод та “голод-геноцид”. Застосовувалося і слово “геноцид” як відповідник голоду. Зокрема, історик Роберт Конквест, який, власне, відкрив історію голоду світу, вживав слово “геноцид” для обґрунтування тези про штучність голоду 1932-1933 рр.
У Радянській Україні слово “голодомор” вперше публічно вжив у виступі на IX з’їзді письменників України у 1986 р. український поет Іван Драч. Надруковано це слово було вперше у 1988 р. у газеті “Літературна Україна”: видання передрукувало доповідь українського прозаїка Олекси Мусієнка.
Масово використовувати поняття “Голодомор” починають із початку 1990-х рр. Тоді цей термін з’являється в офіційних документах, постановах Кабінету Міністрів України, указах Президента України. 1991-го р. була створена Асоціація дослідників Голодомору. 1993-го р. з’явився Указ Президента України Л. Кравчука “Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні”, який став першим із подібних указів. У 1998 р. Указом Президента України Л. Кучми “Про встановлення Дня пам’яті жертв голодомору” офіційне вшанування закріплене за четвертою суботою листопада кожного року. У листопаді 2006 р. прийнято Закон України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.
Протягом періоду незалежної України офіційно вживалися декілька різних слів та словосполучень для визначення голоду 1932-1933 рр.: “голодомор” (із малої літери), “голодоморів” (у множині, враховуються голоди 1921-1923 та 1946-1947 рр.), “голодомор та політичні репресії”, «Голодомор» (із великої літери).
На сьогодні все частіше використовується термін “Голодомор” на позначення злочину геноциду, вчиненого проти українців у 1932-1933 рр.
Так, найбільша музейна установа країни із тематики Голодомору носить назву Національний музей “Меморіал жертв Голодомору”
СПРОТИВ
Політика колективізації шокувала селян, адже для них земля і приватна власність були центром життя. Фермери не бажали добровільно відмовлятися від них заради примарних ідеалів комунізму.
Дії режиму викликали невдоволення населення у різних регіонах СРСР, а особливо в Україні. Тут селяни почали чинити найгостріший спротив.
Опір українського селянства наростав синхронно з пришвидшенням темпів колективізації. Піку досягнув у березні 1930 р. На той час в Україні влада шляхом шантажу і терору змусила вступити до колгоспів понад дві третини селянських господарств.
Селянські заворушення, чи, як їх зневажливо називали комуністи, “волинки”, у лютому-березні 1930 року охопили майже всю Україну. Чекісти у своїх звітах зафіксували, що в Україні з 20 лютого до 20 квітня заворушеннями було охоплено 1895 сіл у 41 окрузі із 44, на які поділялась територія республіки. Загалом впродовж 1930 р. в Україні спецлужбами зафіксовано більше 4000 масових виступів. Кількість учасників цих виступів сягала майже 1,2 млн. осіб.
На відміну від початку 1920-х років, тогочасні селянські виступи були переважно мирними протестами. Часто провідну роль у них відігравали жінки. Фактично це була перша в Україні масштабна спроба ненасильницького спротиву владі. Проте досить часто мирні селянські виступи переростали у розправи над місцевими представниками влади та провладними активістами.
Йосиф Сталін, наляканий масштабом “березневих волинок”, змушений був призупинити колективізацію. Влада дозволила селянам разом зі своїм майном виходити із колгоспів. Відтак, до кінця березня 1930 року владі вдалося заспокоїти розбурхане українське селянство. У наступні місяці більшість селян залишили колгоспи. До кінця літа колективізованими залишилось менше третини селянських господарств УСРР.
Восени 1930 р. режим повернувся до колективізації. Шляхом погроз та шантажу, податкового тиску та різноманітних штрафів влада змусила багатьох селян вступити чи повернутися до колгоспів. До жовтня 1931-го в Україні було усуспільнено 68% селянських господарств та 72% орної землі.
Протягом 1930-31 рр. органи ГПУ розкривають десятки підпільних селянських організацій. Щоправда, деякі з цих справ були сфабриковані самими чекістами.
Проте було очевидно, що українське суспільство, навіть загнане у колгоспи, не змирилося із режимом!
Ми пам’ятаємо! Ми сильні!
Інформаційна кампанія Українського інституту національної пам’яті до 85-тих роковин Голодомору.