У Новій Зеландії 15 вересня 2018 року відбулася Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті».
У ній взяли участь українська громада із міст Окленд та Веллінгтон, а також представники Посольства України в Австралії, Світового Конгресу Українців, Об’єднання українців Нової Зеландії.
Члени української громади Нової Зеландії поділилися із присутніми історіями своїх рідних, які пережили Голодомор.
Уасники акції вшанували пам’ять тих, хто загинув у часи Великого голоду 1932-1933 рр. хвилиною мовчання, ознайомилися із матеріалами про Голодомор, що їх підготував Український інститут національної пам’яті, та які передало в Нову Зеландію Посольство України в Австралії.
Крім того, під час обговорення присутні вирішили всіляко підтримувати ідею максимального поширення правди у Новій Зеландії про геноцид українського народу.
Наостанок поетеса й активістка української громади Веллінгтона Олена Покидько прочитала власний вірш, присвячений трагедії:
Далекий тридцять другий рік…
Далекий тридцять третій…
З пам’яті образ не стерся й не зник,
Бо ми не дозволили пам’яті вмерти…
Забрали хліб… Життя забрали…
І не далеко зберігають, на краю, в селі…
Сховали у вагони, охороняли,
А потім отрутою полили…
Не чути пісні, і не чути слів.
Лиш звуки на вершинах церкви,
Сьогодні ховають батьків і синів –
Всіх тих, що голодною смертю померли.
Не чути й дзвонів… тиша шелестить…
І без священників ховають вже мерців.
Їм жить хотілося, та не дали дожить…
Життя забрали… й хліба декілька пудів…
І знову й знов тіла везуть у яму,
Ховають без обряду, просто так;
Дитинка плаче, просить хліба в мами,
А мати ж знає, що не вижить так.
На гріх найбільший наштовхнули жінку:
І вже не чути плач дитяти.
Вона віддала на жертовник власну кровинку,
Щоби інших дітей врятувати.
Її очі вже не бачать промінь світла –
Вони закриті пеленою солоної води
Ще вчора в неї в душі надія квітла,
Сьогодні від неї лиш попелу сліди…
Вийдеш на вулицю, тут інша «картина» —
Завмирає погляд, безслідно зникає надія…
Під тином вмирає маленька дитина…
Прошепоче: «хліба» й навік заніміє…
Так били народ наш, щоб волю убити,
Та сонце знов засіяло в пітьмі
Бо ніхто не в змозі нас підкорити,
Доки звемось України дітьми…
Засяяло сонце й запалали ниви
Знову в поле йдем збирати колоски
Все минулося… ми тепер щасливі,
Та голодомор залишиться в пам’яті віків…
Свічку пам’яті уже засвітили в: Україні, Туреччині, Йорданії, Іраку, Пекіні, Вірменії, Мозамбіку, Австралії, Білорусі, Сенегалі, Азербайджані,Казахстані, Узбекистані, РФ, Сінгапурі, США.
За перебігом Міжнародної акції «Запали свічку памяті» стежте на веб-сторінці «85-ті роковини Голодомору», розробленій Українським інститутом національної пам’яті.